Історія рідного краю

Торго́виця — село (давніше місто) в Новоархангельському районі Кіровоградської області (Україна).

Розташоване на березі річки Синюха (ліва притока р. Південний Буг), на протилежному березі — районний центр Новоархангельськ.

Населення — 2 534 особи.

Орган місцевого самоврядування — Торговицька сільська рада.

На території села виявлено сліди міста доби Золотої Орди, могильниктого ж часу. Археологічні дослідження проводить експедиція Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. К. Винниченка.

Перша письмова згадка про Торговицю датується 1331 роком. Близькість лісів спричинила розвиток тут бортництва, теслярства та бондарства; поширення набуло ткацтво. Розташування міста на перетині торгових шляхів з Галицько-Волинського князівства, Володимиро-Суздальщини та Київщини зробило Торговицю одним з міжнародних центрів обміну товарами на землях ВКЛ.

Поруч із містом восени 1362 року відбулася відома битва між військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та ордами татарських правителів на Поділлі, яка закінчилася розгромом татар і переходом їхніх земель під владу Литви.

Місто, яке виникло тут за литовських часів, було знищене Менглі-Гіреєм наприкінці 15 століття. 1575 року Мацєй Стрийковський ще бачив тут мури давнього міста.

Згодом терен Торговиці належав до «пустих земель» Умані.

1609 — Торговицю надали Валентію-Алєксандеру Каліновському, пізніше вона перейшла до його сина Марціна Каліновського.

1669 — тут сформували козацький полк. Першим полковником був Євтим Торговицький.

1675 — у розпалі Руїни мешканці Торговиці переселилися за Дніпро.

Торговиця перейшла під владу поляків і належала Станіславу Потоцькому.

1732 — належала Францішеку Салезію Потоцькому. Він поставив тут управителем Квятковича, який населив значну кількість нових поселень (помер у віці 105 років).

1773 — перейшла до сина Ф. С. Потоцького — Станіслава Щенсного Потоцького, який утримував тут особисту прикордонну сторожу, складену переважно зі шляхти (було їх 70 осіб).

1776 — Юзефом-Ґабрелем Стемпковським та С. Щ. Потоцьким після судового процесу між ними через село було угоду, за якою воно відходило останньому.

14 травня 1792 — С. Щ. Потоцький, Северин Жевуський, Ксаверій Браницький уклали тут «Торговицьку конфедерацію».

1885 — тут було 1206 мешканців (наприкінці 19 століття — 2137).

Станом на 1885 рік у колишньому військовому поселенні, центрі Торговицької волості Уманського повіту Київської губернії, мешкало 1570 осіб, налічувалось 340 дворових господарств, існувала православна церква, каплиця, єврейський молитовний будинок, єврейське училище, школа, 3 рейнських погреби, 6 постоялих будинків, 4 постоялих двори, 42 лавки, 2 водяні млини, відбувались ярмарки по неділях через 2 тижні.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3677 осіб (1776 чоловічої статі та 1901 — жіночої), з яких 2360 — православної віри, 1299 — юдейської.

Голодомор

Під час Голоду 1932—1933 років, тільки згідно мартирологу, укладеному на підставі свідчень очевидців Голодомору, в селі загинуло 64 особи^[4]. Ночами («щоб ніхто не бачив») люди ходили на поле шукати мерзлі буряки і гнилу картоплю. Колоски з пшеницею шукали у стрісі. Її трусили, і що звідти падало, те й мололи. Навесні у річці з'являлися скойки (річкові молюски), які збирало усе село.